Загинув від кулі ворожого снайпера: світла пам'ять Станіславу Д'яконову
24 серпня 2018 року від кулі ворожого снайпера під час виконання бойового завдання поблизу селища Південне на Горлівському напрямку загинув наш земляк, захисник України Станіслав Васильович Д’яконов. Воїну назавжди - 33...
Станіслав народився 24 березня 1985 року в селі Червоне. З 2001 року жив у Сергіївці, нині Ворожбянської громади. Зростав у багатодітній родині, де було четверо дітей. Батько рано пішов із життя, тому старші діти допомагали матері й дбали про молодших.
Навчався Станіслав у Кальченківській школі. Однокласники та вчителі запам’ятали його веселим, усміхненим, щирим і добрим. Він умів гуртувати навколо себе людей, мав лідерські якості й ніколи не боявся відповідальності.
«Всі доручення, які йому давали, завжди виконував якісно і відповідально. Якщо щось доручали, можна було не контролювати, бо знали – він усе виконає», — так згадують Станіслава його вчителі.
Таким він залишався і в дорослому житті. У лютому 2015 року Станіслав був мобілізований до лав ЗСУ. Служив у зоні бойових дій у складі 13 окремого десантно-штурмового батальйону. У квітні 2016 року демобілізувався, але вже через пів року вирішив повернутися на фронт. 14 листопада 2016 року підписав контракт із ЗСУ.
Старший солдат Станіслав Д’яконов служив навідником кулеметного відділення протитанково-кулеметного взводу 2 роти 15 окремого мотопіхотного батальйону «Суми» 58 окремої мотопіхотної бригади.
А вдома на нього чекала родина… Коли приїздив із фронту до Сергіївки, брався за звичайні мирні справи — допомагав родині по господарству, займався будівництвом. Свого часу придбав будинок, почав його облаштовувати. Мріяв, що перед будинком буде клумба, а на ній — багато квітів…
Цій простій людській мрії не судилося здійснитися. 24 серпня 2018 року, у День Незалежності України, Станіслав Д’яконов загинув від кулі ворожого снайпера під час виконання бойового завдання поблизу селища Південне на Горлівському напрямку. Через щільні обстріли побратими протягом години не могли дістатися до пораненого бійця. Йому було лише 33 роки.
Після загибелі захисника на будівлі Кальченківської школи, де він навчався, відкрили меморіальну дошку. Його ім’я викарбуване і на Меморіалі землякам, які загинули, захищаючи Україну.
Через два роки пішла з життя мама Станіслава — Галина Іванівна. Її серце не витримало пережитого болю і скорботи за сином. Тепер вони спочивають поруч у Сергіївці.
Ми пам’ятаємо й усвідомлюємо, за що воював Станіслав і яку ціну вже тоді платили українські захисники за наше право жити у вільній державі.
Він не встиг добудувати свій дім. Не встиг здійснити всі життєві плани, але залишив по собі значно більше — пам’ять про добру, працьовиту, відповідальну людину, чоловіка, батька, сина і воїна.
Світла і вічна пам’ять Захиснику України.
