Ворожий дрон забрав життя жителя Білопільщини Олександра Піскуна
Внаслідок удару ворожого FPV-дрона 31 липня 2026 року по автомобілю у Ворожбі загинув наш земляк, уродженець Ворожби, житель Білопілля, 63-річний Олександр Вікторович Піскун. Того трагічного дня він разом із дружиною та донькою їхав із Ворожби, коли родина опинилася у полі зору смертоносного ворожого дрона...
FPV атакував автомобіль. Олександр отримав тяжкі поранення. Лікарі робили все можливе, щоб урятувати його життя, але, на жаль, чоловік помер у лікарні 1 серпня, повідомляє сайт Білопілля.City.
Про Олександра Піскуна згадує його друг, однокласник і тезка Олександр Олександрович Макущенко.
— Про Сашу я можу сказати тільки хороше. Ми росли разом із самого дитинства. Ходили до Ворожбянської школи — з 1970 по 1978 рік навчалися в одному класі. Разом ішли до школи, разом поверталися додому…
Саша був тихим, спокійним, упевненим у собі хлопцем. Добре вчився. А ще був дуже товариським. Завжди — серед друзів. Чи хокей, чи футбол — постійно разом. Його всі дуже поважали, - згадує Олександр Макущенко.
Після закінчення школи життєві дороги друзів розійшлися: навчання, служба в армії, робота. Та зв'язок вони не втрачали.
— Ми завжди намагалися підтримувати стосунки. Кожні п'ять років обов'язково збиралися на зустріч однокласників. Спілкувалися, згадували шкільні роки, розповідали, як у кого склалося життя. І Саша завжди приходив. Не пам'ятаю, щоб він пропустив хоч одну зустріч. Завжди знаходив теплі слова, виступав, щось згадував. Він умів бути серед людей так, що його хотілося слухати.
У різні роки Олександр Піскун працював на різних місцевих підприємствах, обіймав різні посади. Як згадує його друг, останні роки перед повномасштабною війною був на заробітках у Києві. Пізніше працював водієм на одному з місцевих хлібопекарських підприємств. Найголовнішим для нього завжди залишалася родина. Він любив дружину Валентину, дбав про дітей — сина Сергія та доньку Тетяну.
— Світлим спогадом у моїй пам'яті назавжди залишився день Сашиного з Валентиною весілля. Усі тоді раділи, вітали молодят, святкували. І знаєте... саме з того двору, де тоді було стільки щастя, вони з Валею та донькою виїхали того страшного дня — останнього дня його життя.
Саша дуже любив поратися по господарству. Був справжнім господарем. Разом із родиною часто приїздив на дворище батьків дружини: садили городину, доглядали сад. Для нього це були звичні, прості речі, які він дуже любив.
Коріння Олександра Піскуна — у Ворожбі. Тут жили і його батьки.
— Вони жили, як у нас кажуть, «біля совхозу». Мама Саші померла два роки тому. Батька не стало цієї зими. А тепер не стало й Олександра... Залишився тільки молодший брат Володимир.
Бувало, зустріну його, кажу: «Саня, небезпечно їздити... Будь обережним. Клятий "сусід" не дивиться, по кому бити». А він усе сподівався, що минеться. На жаль, сталося по-іншому...
Світла пам'ять – світлій людині. Він був дуже хорошим, справжнім другом, - говорить Олександр Олександрович.
