ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї, ЯК ОДИН ІЗ ВИДІВ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Також, психологічне насильство – це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім’ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім’ї, які залежні від людини та потребують догляду. В першу чергу це діти та люди старшого віку.
Ознаками психологічного насильства є:
- постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
- звинувачення, засудження, словесні образи;
- обзивання нецензурними словами, приниження;
- ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
- покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
- зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
- відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
- ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
- знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.
Прояви психологічного насильства щодо дітей:
- образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки («Ти тупий/тупа», «Так і виростеш нездарою», «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»);
- втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих («Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає», «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити», «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»);
- постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
- ігнорування дитини як спосіб покарання.
Найкраща профілактика психологічного насильства – це його попередження. Коли в сім’ї створено сприятливий психологічний клімат, є повага та взаєморозуміння, тоді зростає ймовірність того, що не буде підстав для психологічного насильства, тому:
- поважайте і цінуйте себе, вчиться говорити «Ні», адекватно витримувати розчарування і злість свою та партнера;
- дбайте про себе, про можливість задовольняти свої потреби, не чекаючи або вимагаючи цього від партнера;
- у разі необхідності звертайтеся за допомогою, розділяйте відповідальність, витримуйте свою слабкість;
- намагайтеся говорити в парі про те, що хвилює чи приносить дискомфорт, розвивайте вміння знаходити компроміс.
Якщо Ви стали жертвою, свідком прояву насильства, або знаєте про такі випадки – важливо про це говорити та розповідати про це іншим. Подолання насильства можливе лише за умови об’єднання зусиль державних органів та установ, громадських організацій, і кожного з нас. Не мовчіть, дійте!
З питань насильства в сім’ї можна звернутися за телефонами:
- національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 (стаціонарний) або 116 123 (з мобільного телефону);
- національна дитяча «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства: 0 800 500 225 (стаціонарний) або 116 111 (з мобільного телефону);
- цілодобова урядова «гаряча лінія» з питань протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству щодо дітей: 15-47.
